Лариса Іванівна Остапенко — українська співачка, Народна артистка України (1982), дружина знаменитого композитора Олександра Білаша. Лауреат конкурсу вокалістів ім. М. Мусоргського (Москва, 1964).
Народилася 1 січня 1935 р. в м. Бориспіль Київської області. Дивом врятувавши її, другу доню Івана та Ольги Остапенків, яка народилася семимісячною, лікарі не давали батькам особливих надій на майбутнє немовляти. Повертаючись морозного січня на возі додому, Ольга Миколаївна боялася заглянути в кожух, де безголосо лежав маленький згорточок. Чи ще жива? Вдома – швидше з ним до печі: що там? Ворушиться!
Згодом Лариса Іванівна не раз згадуватиме, що саме Всевишній рятував їх, дітей, у важкі й страшні часи війни, голоду, розрухи. Батько загинув на фронті, мати самотужки піднімала дочок на ноги, іноді не розуміючи, звідки беруться сили.
З якою любов’ю і вдячністю завжди говорила вона про свого шкільного вчителя співу Павла Горбачевського, який колись розгледів у ній, худорлявій, з величезними сіро-зеленими очима та довгою косою дівчинці, іскорку таланту. Навчав її музичній грамоті, купував нотні зошити і все потрібне для занять. Умовив матір, яка бачила дочку медиком, щоб дозволила їй вступати до консерваторії, де разом з Ларисою очікував результату кожного екзамена. Дівчина без музичної освіти, без знайомств і чиєїсь підтримки таки стала студенткою.
У консерваторії Лариса Остапенко потрапила до класу чудового педагога Марфи Снаги-Паторжинської. Саме вона відстояла свою студентку, яку вже збиралися відрахувати за профнепридатність. Бо визначили її голос як сопрано. А Марфа Хомівна довела колегам, що в дівчини мецо-сопрано, з теситурою у дві з половиною октави, а для розвитку і становлення такого голосу потрібні інші вправи, твори, інший підхід у навчанні. Згодом умовила свого іменитого чоловіка Івана Паторжинського, одного з найталановитіших співаків України, поспівати в дуеті з молоденькою аспіранткою Ларисою Остапенко, для якої ті незабутні виступи стали неоціненним дарунком маестро.
У консерваторії в струнку юнку закохався і, як з’ясувалося, на все життя, сіроокий красень з композиторського факультету Сашко Білаш. Згодом він напише: “Важко їй буває зі мною, але мені, нехай вона це зрозуміє, було б важче без неї”. Якби не цей життєвий і творчий тандем, у якому Лариса Остапенко й Олександр Білаш прожили 47 років, не зазвучали б у виконанні Лариси Іванівни з такою теплотою, проникливістю, душевною глибиною більшість пісень Олександра Івановича. А скільком романсам (та хіба лише їм) українських композиторів дала життя талановита виконавиця, лауреат республіканського конкурсу імені М. Лисенка і всесоюзного імені М. Мусоргського… Тільки у фондах Українського радіо зберігається понад 250 записів арій з опер, творів класичної музики та сучасних українських і зарубіжних композиторів, не враховуючи записів сольних концертів.
“Люблю слухати Ларису Остапенко незалежно від того, що вона співає, бо завжди в її гнучкому й глибокому голосі, в манері співу, в усьому, що переповнює уяву на час єднання її з мистецтвом, бачу жінку розумну, духовно обдаровану, жінку, яка втілює в собі ідеали щастя і доброти, ідеали Вітчизни й найріднішої землі – України”, – написав у передмові до збірника “Арії, романси та пісні з репертуару Лариси Остапенко” знаний не лише в Україні поет і громадський діяч, творчий побратим Олександра Білаша Дмитро Павличко.
Після навчання у Київській консерваторії (1953-58 рр.) та аспірантурі при ній (1959-62 рр.) в 1958-59 рр. — була солісткою Оперної студії при Київській консерваторії, в 1965-1995 рр. — Київської філармонії. З 1995 — Доцент НМАУ (кафедра сольного співу).
У концертних програмах виконувала твори В. Косенка, Ю. Мейтуса. О. Білаша. М. Мусоргського. П. Чайковського, М. Лисенка. Виступала на сценах Канади, Польщі, Росії. Активно записувалася на радіо, грамплатівки. Серед учнів — Т. Гавриленко, Т. Лебединцева, Л. Дубовик, В. Войналович, Р. Шишкіна, Н. Левина.